Літати!

Із невідомих мені причин так вже історично склалося, що я досить рано почав читати. Це мене захоплювало і я постійно розривався між вулицею, компанією та книгами. Якимось чудом я встигав і там, і там, тому десь до 9 класу - а це період, коли я почав захоплюватися математикою і потроху забивати на художні книги, я перегриз все, що становило для мене цікавість із своєї і сусідських домашніх бібліотек, включно із казками народів світу та романами про Анжеліку Голонів. Але мова не про те. Переважну більшість тих речей я розумів, усвідомлював і йшов далі. Чесно кажучи, небагато творів справді залишалися в серці надовго. Проте одну із речей, до якої я періодично повертаюся і яка після перечитування кожен раз змушує мене переосмислити життя, кожен раз побачити його з іншої точки, я хочу розмістити тут. Власне, цей пост у загальному контексті присвячено одній моїй хорошій подружці. Гадаю, в неї все буде класно і тільки позитивно. Мені невідомо, чи є український переклад, тому тут здійснено перекладено із російської. Отож,

ДЖАНІ РОДАРІ

Паолетті Родарі і її друзям всіх кольорів шкіри

ГОЛУБИЙ СВІТЛОФОР

Одного разу із світлофором, котрий висить на соборній площі в Мілані, трапилося дещо дивне: всі його вогники раптово замайоріли голубим кольором, і люди не знали, що робити - переходити вулицю чи не переходити? Йти чи стояти?

Всі віка світлофора випромінювали голубий колір - у всі сторони тільки голубий колір. Таким голубим нікои не було навіть небо над Міланом. Пішоходи завмерли - як бути? Автомобілісти злісно сигналили, мотоциклісти голосно гуділи своїми мотоциклами, а найбільш поважні та гладкі перехожі сердито кричали до світлофора:
- Ви що, не знаєте, хто я такий?!
Дотепники перекидалися жартами, а жартівники - дотепами:
- Зелений колір? Зелений з’їли багачі! Їм, мабуть, потрібна зайва вілла за містом!
- А червоний? Він увесь пішов на те, аби перефарбувати рибок, що плавають у басейні фонтану.
- А із жовтим знаєте що зробили? Цить, секрет! Його підлили до оливкового масла!
Накінець з’явився регулювальник, став посеред перехрестя і відновив рух. Інший регулювальник підійшов до розподільчого щиту і вимкнув світлофор, щоб відремонтувати його.
Світлофор останній раз виблиснув своїми голубими очами і встиг подумати:
“Бідолахи! Адже я дав їм сигнал: “Шлях у небо вільний!” Якщо б вони зрозуміли мене, то всі змогли б тепер вільно літати. А можливо вони і зрозуміли, проте їм просто забракло відваги?”