Нечитабельне

   Ясність помислів тепер не піддається жодним сумнівам. Вичавлені багнетом нескорені страждання додають гостроту відчуттів. А розпечене в печі твоє еґо свідомо сполучає та краде у себе ж усі ці природні речі. Цілий калейдоскоп подій миттю проноситься у голові, немов мерехтіння хмар при спогляданні пришвидшено зафільмованого неба. Штучність виміру, у якому ти наразі мешкаєш, не може визначити жодне знаряддя-приладдя, жодне показникове мірило. І скільки б ти не ладнав це устаткування, аморфна інертність цього виміру все одно залишиться на п’єдесталі перемоги. Персоніфікована перемога над тобою. І тоді твоя веселка, твоя окрилена мрія остаточно втрачає сенс. Далі суміш почуттів, їх незграбність, що виражаються у жорстокості буття. Тебе опановує байдужість, елементарна лють від безсилля, неосяжна принциповість та невластиві розчулення – якийсь ґротеск емоцій та відчуттів.
   Перманентне перебування у невідомій профанацій, атрофація дійсності, вишукані абсервенції, які легітимізувались у свідомості – ось у такому фільварку із прострацій розміщується твій детермінізм і абстрактний абсолют. Домінантною ознакою стає апатія до всього менш-більш живого. Вже ж так давно минувся весняний сніг на цвіті дерев. І ти замикаєшся в собі…